Клуб шанувальників автомобілів BMW

• Тести й огляди

Це фрагмент листа, написаного мною після безсонної ночі на адресу прес-служби представництва DaimlerChrysler. Декількома годинниками раніше ми утопили «представницький» Mercedes ML500. Ну, не зовсім утопили, а злегка. І не ми, а я - якщо вже бути зовсім точним.

Гірське селище Нижній Солох-аул - місце фантастичне! Гори, скелі, а в ущелину - ріка Шаху. Кращого місця для фотозйомки не побажаєш! А поки ми так і эдак розставляли автомобілі, поки бігали навколо з фотокамерами й штативами, до берега ріки стягалися місцеві жителі - подивитися на нашу суєту, а головне - на п”ять іноземних позашляховиків. Хтось спустився до ріки пішки, хтось - на коні, а хтось - на машинах, це були ГАЗ-66 і УАЗ-469. Дехто вступив у розмову: нема чого, мол, вашим дорогим іграшкам робити в наших суворих умовах. Для більшої переконливості місцеві пари раз форсували річку на «козлу» і «шишиге». Вражає.

Ми до пори до часу на провокації не піддавалися. Але коли основна частина фотозйомки була закінчена, таки спробувати. Так, мало-мало.

Олег Растегаев сіл в Mercedes, змусив пневмоподвеску підняти кузов на максимальну висоту - і аккуратненько, заднім ходом, початків заїжджати в річку. От уже й стромовину минув...

Мотор працює, машина їде. Виходить, можна продовжувати фотозйомку - дасть Бог, ще вистачить західного світла. Але оскільки головним фотографом цього разу був саме Растегаев, те, вибравшись на берег, він взяв у руки камеру, а я сіл за кермо Мерседеса.

Спочатку я теж поводився розсудливо. Продовживши почате Олегом справа, я заднім ходом добрався до протилежного берега. А тепер, не розвертаючись, ринувся назад уже передом. Растегаев клацає затвором, а я їду. Ще разочек? Легко!

Тепер - Range Rover. Туди й назад - уже не задкуючи, а «у чоло» і не шпарко стежачи за дозуванням тяги: дно тут зі слизьких, але не дуже більших каменів, а значить - їсти чим зайнятися противобуксовочной електроніці. От нехай і займається. Успішно вибравшись на берег, Range Rover пари хвилин посвистів приводним ременем - і мотор знову шурхнула затишно й тихо.

Місцеві стушувалися.

На черзі - Touareg. Знову підвіску «на максимум» - і вперед. Повернувшись на свій берег, Volkswagen взагалі не виявив ніяких ознак невдоволення.

Якби не блискавичні південні сутінки, ми б продовжили водні процедури й на BMW, благо пневмоподвеска дозволяє підняти й цю машину. Але перетинати вбрід ріку на Volvo з його «стаціонарної», причому не шпарко високою посадкою, ми навіть не помышляли. Тим більше що в інструкції зазначено, що глибина водних перешкод - не більше 48 див, це найменша величина.

Тепер залишалося лише забрати з того берега Анатолія Калицева, що, озброївшись фотокамерою, підстраховував Олега Растегаева. И - змотувати вудки: було вже зовсім темно.

Під рукою виявився Mercedes: на зло притихлим аборигенам я сміло ринувся у воду.

Завмер Mercedes рівно посередине, саме на стромовині. Внутрішній голос відразу сказав: «А це вже .....». Уява жваво намалювала «розріз» двигуна: погнутий від гідроудару шатун, роздавлені вкладиші... Я відкрив двері: бурунчики стромовини були ледве вище нижньої крайки дверного прорізу - і вода нагло ринулася в салон.

У ролі тягача ми по старій добрій пам”яті використали Touareg. Він, як уже не раз бувало, двічі порвав «сертифіковану» буксирну стропу (Touareg розвиває скажену тягу!) і розігнув один з гаків-карабінів. Зв”язали стропу, потім ще раз зв”язали - і витягнули Mercedes на берег.

Тоскливей усього було мені. По-перше, не на кого спустити собаку - сам винуватий. По-друге, вибираючись із Мерседеса, я забув, що в кишені мобильник, - телефон викупався й умер разом з усіма номерами, які могли б нам знадобитися в цій невеселій ситуації. А по-третє, зривався наш грандіозний порівняльний тест, присвячений саме до появи в Росії нового Мерседеса!

Місцеві жителі тим годиною прийнялися галасливо відзначати перемогу вітчизняної внедорожной техніки над басурманской і свою перемогу над зазнайками-москвичами.

Залишалося визнати поразку.

Але був у нашій команді людин, що оцінив ситуацію по--ншому. Це дядько Ваня, Іван Иваныч Шадричев. Давай-ка, говорить, спочатку перевіримо, що там струсило з мотором.

У напівкілометрі від місця події ми відшукали чарівну автобусну зупинку: неймовірно, але там, під навісом, горіла електролампочка! Сюди ми й приткнули носом безжиттєвий Mercedes. Надія була на те, що двигун, придушений системою противоскольжения, працював у момент гідродинамічного удару на невеликих оборотах і справа не обернулася фатальним ушкодженням шатунно-поршневої групи.

Чесно говорячи, незважаючи на досвід розбирання-перебирання моторів у моїй жигулівській юності, один лише вид декоративних прочуханок сучасних двигунів викликає в мене заціпеніння. Сміливості вистачає хіба на те, щоб відкрити горловину й долити масла. Але дядько Ваня дивився під капот іншими очами. Він розклав під лампою привезені з Москви ключі, набір голівок, викрутки - і не кваплячись узявся за діло.

Знявши гарну кришку, він витяг дві стікаючі води гармошки повітряних фільтрів (вони відразу були прибудовані на просушку під капот Volvo), отсоединил і зняв «індивідуальні» котушки запалювання, відкривши доступ до свіч, а потім і самі свічі (отут їх по двох на кожний циліндр, але в нашому випадку було досить викрутити хоча б по однієї).

«Ця - суха, а от ця - з водичкою...»

Потім дядько Ваня приладив до болта шківа коленвала потужний ключ із «тріскачкою» - і доручив Растегаеву як самому міцному з нас обертати коленвал. Два з восьми циліндрів смачно спльовували воду.

Потім, повернувши мотор у майже вихідний стан (фільтри ще були вологими, тому їх ми поки не ставили), дядько Ваня дав добро на запуск. І мотор завівся! Працював, щоправда, нерівно, з перебоями, а на приладовій панелі світилася лампочка, що вказує на несправність двигуна. Але він працював! Саме головне - без стукотів. А вихлопні труби розмірно отфыркивались водою, що скопилася в глушителі.

«Пущай собі попрацює, дивишся - і оклемается», - сказав дядько Ваня й прийнявся збирати ключі й голівки. Було біля години ночі.

До висновку про те, що мотор уже встиг оправитися після купання, першим прийшов Олег Растегаев. І, не поділившись із колегами своїми думками, стрибнув за кермо й піддав газку. Мотор взревел - і відразу простромив гірське повітря дзвінким металевим ударом. И - тиша.

«А от це - уже точно .....» - прокинувся задріманий був внутрішній голос.

У лабіринтах воздухозаборника й «двуступенчатого» впускного колектора усе ще залишалася вода. Вона^-те й засмоктав розкручений до високих оборотів мотор. Йому б прогрітися, попрацювати годинка^--нший на неодружених - і вода б помалу випарувалася...

Дядько Ваня знову розпаковував інструмент.

Розбирання й зборка йшли вже як по маслу. Та й «гармошки» повітряних фільтрів на той час просохнули остаточно, так що після зливу чергової порції води мотор був зібраний повністю. Тим більше що цього разу ми переконалися: у ресивері воздухозаборника води не залишилося.

Пуск. Двигун завівся з пів-обороту й заробив ровненько-ровненько. Мало того, навіть згасла лампочка «check engine»! Тут би й вистрілити шампанським...

Однак мотор працював хоч і рівно, але з «поганим» звуком, що клацає.

Дядько Ваня почухав потилицю: «Здавайся, шатун».

«Мишаня, навіть не ворожи - це шатун», - сказав піднятий о третій годині ночі з постелі Євгеній Прочан, фахівець із сервісу московського представництва DaimlerChrysler. Йому я подзвонив з ожилого мобильника.

З гір Mercedes ML500 спускався над ранок, на эвакуаторе, в оточенні розкішного ескорту із чотирьох позашляховиків, що залишилися «на плаву» - їм у цю ніч повезло більше.

Мораль? От ще одна цитата із уже згаданого листа: «Відповідальність за цю подію і його наслідки ми цілком і повністю беремо на себе й ніяк не зв”язуємо його з конструктивними або експлуатаційними недоліками автомобіля. При русі в настільки складних і небезпечних умовах нам випливало прийняти більше серйозні запобіжні заходи».

Після повернення в Москву я прочитав цей лист дядькові Вані. А він мені з докором: «А ти не поквапився затверджувати, що «конструктив» тут ні при чому?»

Запитав так дядько Ваня тому, що по ходу вимірів на Дмитровском автополігоні він розібрався ще й у деяких особливостях воздухозаборников п”яти машин, попутно вимірявши й «висоту захоплення». І от до яких висновків прийшов.

Самий уразливий автомобіль - саме Mercedes. Крім того, що розтруб воздухозаборника розташований нижче, ніж в інших машин (855 мм при максимально «піднятій» підвісці), тут немає ніякого захисту від хвилі, що піднімає автомобілем при русі вперед. На Volvo і BMW воздухозаборники розташовані вище - на рівні 920 мм від опорної поверхні, причому розтруб воздухозаборника BMW частково захищений від напору води «дзьобом» капота. На Туарегу «ніздрі» воздухозаборника ще вище (940 мм) і при цьому непогано захищені від потоку, що набігає. Range Rover не впечатлил висотою воздухозаборника (905 мм у піднятому положенні кузова), зате отвір заборника виведений не вперед, а по правому борті, що, по ідеї, повинне надійно захищати від «зустрічної» хвилі.

А пізніше з”ясувалося, що в подібні переробки потрапили й кілька наших європейських колег, - вони теж погналися за ефектними знімками нового Мерседеса.

Але саме неймовірне в цій історії те, що із Сочі в Москву ми відправилися не на чотирьох, а на п”ятьох машинах! І був серед них Mercedes 500ML. Правда, іншої - не золотавий, а чорний. Але про те, як у нас виявився другий Mercedes, - як-небудь іншим разом...

Тепер-те зрозуміло, чому на одних наших фотографіях красується золотавий Mercedes, а на інші - чорний?